Поліська лампада.

«Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас.»(Матв.11:28)- говорить Господь.

…Переступивши поріг ти розумієш, що тут не важливо хто ти, начальник чи підлеглий, до якої національності ти належиш, яке носиш ім'я, чим займаєшся в житті, важливо лише те чому ти сюди прийшов, що тебе привело, і про що ти  сьогодні хочеш розповісти, чи просити, а можливо, подякувати. 

Храм – це місце особливої присутності Бога. Цю присутність тут явно може відчути кожен хто з вірою приходить і молитовно єднається з Богом. Можна нескінченно перераховувати випадки коли люди приходячи до Божого Дому і поклоняючись святиням, що в ньому знаходяться, та приймаючи участь в Таїнствах, отримували зцілення від своїх духовних і фізичних недугів. Ще за часів хрещення Київської Русі храми стали активно споруджувати по всіх містах і селах, знищувалися язичницькі капища, а на зміну їм поставали величні храми, справжні шедеври архітектурного мистецтва, частина яких і сьогодні тягнуться долонями хрестів до неба і кличуть кожного до тихої пристані Царства Небесного.

На сьогоднішній день ми бачимо, що майже в кожному населеному пункті, навіть в невеличких селах, вже, дякуючи Богу, є свій власний Храм, що став притулком для зранених людських душ. Ці храми будувалися на кошти місцевих жителів, пожертви зібрані з сусідніх сіл, рідше, при меценатській підтримці заможних людей. Бажанням мати власний Храм горіли серця мільйонів віруючих, і це бажання все частіше ставало основним поштовхом до початку будівництва. 

Так сталося і у нашому селі Переброди. За свідченнями місцевих старожилів Храм розпочали будувати у 1905р, хоча «Мінські єпархіальні відомості» вказують іншу дату - 1913р. Розпочата справа отримала активну підтримку місцевого «солтуса» - Жовклого Петра Борисовича.(старостою виділялися окремі ділянки високоякісного лісу і ін.). Особливу цінність новозбудованого храму становили дзвони, подаровані тим же старостою, голос яких було чути в навколишніх селах. Так Божою милістю і натхненною працею простих селян народилася ще одна «поліська лампада» що несла світло Христової істини серед людей. Після приходу радянської влади Свято - Троїцький Храм с.Переброди було закрито(1960р), а все цінне майно вивезене. Будівля Храму з плином часу, та за відсутності свого(постійного) священика приходила в занедбаний стан. Антирелігійна атиєстична пропаганда все відчутніше давалася взнаки. І ось, першими провісниками недалекої біди стали все частіші вимоги районної партійної влади знести будівлю Храму. Дякуючи тогочасному голові сільської ради Полюховичу М.І., певний час дату зносу вдавалося відтягти, та як не сумно, але всі розуміли що довго так тривати не може. І вже 1980р було прийняте остаточне рішення про знесення Храму по причині аварійності, хоча всі добре розуміли справжню причину того що відбувалося.

До Храму підігнали трактор, зачепили трос, потягнули… Ніхто не вийшов захищати свою святиню, і лише троє людей намагалися спасти Божий Дім… Про це важко писати, ще важче і страшніше зрозуміти те, що відчували всі хто бачив як розривають їхню душу на шматки… Храм розвалився не відразу, причеплений до трактора кілька десятків метрів волочився по землі…  Частину деревини віддали на опалення до місцевої школи, а частину, дехто забрав на свої потреби оскільки якість матеріалу була досить високою. Сьогодні, згадуючи події того часу, ніхто не претендує на право осудження вчинку тих хто приймав участь в руйнуванні нашої святині, і хоч все що тоді відбувалося гіркотою і болем відзивається в серцях православних людей, все ж хочеться вірити що просто не було іншого шляху, чи можливо, як люблять казати нині, такий то вже був час… На все Божа воля…

Село залишилося без храму. Не звершувалися Богослужіння, Таїнства і обряди. А тим хто бажав чи то повінчатися, чи похрестити дітей приходилося шукати священика і таємно звершувати все необхідне. Так продовжувалося до початку 90-х років. Період, протягом якого православні віруючі не тільки нашого але і й інших міст та сіл, залишилися без своїх храмів, не пройшов безслідно. Те, що посіялося в ті роки ворогом роду людського, проросло в душах людей і приносить плоди й донині. І з сумом можна констатувати той факт, що навіть ті, що були очевидцями знищення храмів, гоніння православних віруючих та священиків, сьогодні коли ніхто і ніщо не перешкоджає відвідувати Храм, цього не роблять…   Після послаблення комуністичного тиску по всіх селах і містах розпочалося активне відродження духовного життя. І серед перебродівців знайшлася людина, що не побоялася звалити на свої плечі цей величезний тягар відповідальності, нею була нині покійна Чмуневич Параскева Савівна. Так розпочалося відродження Храму в нашому селі. Допомагали всі хто міг, і керівництво риб цеху, і дубровицький рай лісгосп і  ін. організації. Не обходилося і без проблем при відновленні храму, були незгоди з будівельниками, нестача матеріалів і ін., та не зважаючи на все будівництво храму було завершено урочистим освяченням 27 жовтня 1993року. Цей день був воістину великим та святим! Просвітлені обличчя людей, перелякані оченята діток, що звернулися з привітальним словом до благочинного прот.Федора (Деркача), та священнослужителів, котрі прибули на відкриття. Після освячення, відбулася перша Божественна Літургія. Напевно, багатьом із присутніх мимоволі згадалися ті далекі та незабутні роки, коли після зруйнування древньої перебродівської святині, про відновлення храму можна було лише мріяти і надіятися що колись, можливо, все буде краще… І надія не вмерла. Раділи всі. Храм, що був переповнений людьми, відродився, ожив… Загорілася ще одна православна «лампада», що відігрівала душі та серця віруючих вогнем Благодаті Духа Святого.

   Сьогодні Храм діючий, проведені посильні реконструкційні роботи, існує невелика недільна школа, видається місцева православна газета-листівка. 

Кожен хто має бажання може прийти, просто побути чи помолитися, залишити всякі життєві турботи і подякувати Богу Котрий відродив нашу маленьку святиню для великих своїх справ.

Свящ. Олег Парипа

Настоятель Свято-Троїцького храму

с.Переброди.